|
Мені Господь налив чорнило, Писати вірші наказав. Я славив все, що серцю мило, Не боючись, я помирав, Любив і вірив, не боявся, Сильніше все закохувався У це, земне буття своє. О, щастя, вірне ти моє! Бенкет ціную я і тризну, – Весь Божий світ – моя вітчизна! Але просвітлена любов Дісталася мені не даром – Господь бо зруйнував мій кров, Мій край він спопелив кошмаром, Повів на смерть і батька, й матір, І не вказав, де їх могили, Він змусив все перестраждати, Перевіряючи, ось, сили, Сказав: «Пройди крізь гар і дим, Крізь кров, крізь муки і страждання, Навік бездомний пілігрим, В далекі ці поневіряння, Іди, мій вірний раб, співай Про владу Божу. Ну, давай!».
|