|
Сиве світання, туманом сповите, ниви зажурливі, снігом укутані... Раптом згадаєш колись пережите, й лиця, що довго здавались забутими. Враз пригадаєш гарячі зізнання, погляди стрічні, несмілі та жадібні, перші спіткання, останні спіткання, милого голосу відзвуки лагідні. Зваду згадаєш, тепер незбагненну, й безліч усього в минулому сяйному – під шерехтіння коліс нескінченне, гублячись поглядом в небі безкрайньому.
|