|
Ранок туманний. Він весь ніби сивий. Ниви зажурені, снігом укутані. Раптом згадаєш часи старовинні, і пригадаєш обличчя забуті вже. Зустрічі перші й останні стрічання, пристрасні й часті розмови пригадуєш, милого голосу тихе звучання, погляди сором’язливі і жадібні. Сльози згадаються з усміхом дивним. Безліч всього пригадаєш з минулого, слухавши гомін коліс безупинний, дивлячись в небо широке задумливо.
|