|
Один з моїх пращурів був – скрипаль, Наїзник і пройда хитрий. Чи не тому я мандрую вдаль І кучері пахнуть вітром? Чи не моєю краде з гарби Рукою він – абрикоси, Вина моєї жаги-судьби, Вихрастий і горбоносий? На труд плугатаря клопіткий Дивився здаля безмовно. Поганий приятель був, – палкий І лагідний був любовник! Любив намиста, тютюн і ніч, І юнок бентежив спокій... Та й боягузом був, певна річ, Той пращур мій жовтоокий. Продавши душу чортам за гріш, Вночі оминав могили. А ще, напевно, носив він ніж В халяві, укритій пилом, З-за рогу часто він у пітьмі Стрибав – ніби кішка спритний... І от здалося чомусь мені: Він зовсім – не грав на скрипці! Й не переймався пустим жалем Про кожну лиху прикмету! Таким мій пращур був скрипалем. Я стала – таким поетом.
|