|
В’януть байдуже і пишно Ружі нашого рум’янцю. Лиш камзол стягли тугіше: Злидарі ми – як іспанці. Гору зрушимо скоріше Ми – ніж дарма хліб до рота! До усіх гордот колишніх – Голод наш: нова гордота. У навиворіт напнутій Мантії Врагів Народу Свідчимо всією суттю: Цибулина – і свобода. Ломове життєве дишло Гонору не перебило Скакуну. Як би не вийшло: – Цибулина – і могила. Скажемо побіля входу В Рай, під деревцем мигдальним: – Царю! На святах народу Злиднювали – як гідальго!
|