|
Настане день – печальний, кажуть, Коли замолять, та запнуть, зав’яжуть, Закриють холодом чужих долонь Моїх очей немеркнучий вогонь. І двійника намацавши двійник – Крізь личенько моє проступить – лик. О, врешті-решт тебе я удостоюсь, Добропорядності чудовий пояс! А здалеку – та чи побачу я? Потягнеться розсіяно рідня, Паломництво по тихому двору До рук моїх, котрих не заберу, До рук моїх, з них заборону знято, До рук моїх, котрих вже не здійняти. На ваші поцілунки – лиш умерши ні слова не зроню – уперше. Сповив мене від п’ят до голови Прекрасний саван чистоти. Ніхто вже не образить очі сині У мене пресвятая Пасха – нині. Дорогами знайомими Москви Поїду – я, і побредете – ви. І не один на цім путі відстане, І перша грудка в віко гробу гряне І врешті буде зволено мені Забутися у нескінченнім сні. Й нічого вже не знадобиться нині Новопреставленій болярині Марині.
|