|
Ні стансам, ні зіркам не врятувати. Проте і називається – відплата, За те, що кожен раз Над непокірною строкою стан спрямивши Понад чолом своїм шукала я просторим Тільки зірок, а не очей в той час, Коли царем Вас визнавши на віру, Ах, жодна мить без Вас, чарівний Ерос, Для мене не була пустою! Що уночі, в урочистих туманах, Шукала я у ніжних вуст рум’яних – Рим тільки, а не вуст. Відплата є за те, що злішим суддям Була – як сніг, що зліва попід груддю – Апофеоз навік! Віч-на віч з Сходом моложавим Я на чолі своїм високому шукала Вже тільки зорі, а не роз.
|