Як весело були з сніжинками Ваш сірий, мій – що соболь, блиск, Хутра; різдвяному ще, ринку ми, Стрічок шукали щастя зиск... Рудим, вітрилом, одяг до смаку, Ганчір’я, нам збували вщент... Москви панянки знали хіть таку Що дивно дурням, крий момент... У час, коли народ розходиться, Нам до собору, зась... не йти; Де старовинна Богородиця Зупинить погляд – біль мети... О, це обличчя поляд з мурами, Не благостний веде засів... Кіоту з круглими амурами Єлисаветинських часів. Як руку Ви мою залишили, Сказавши: «О, все буде так!» Та обережно тіла тішили Свічник, що жовту квітку... – мак... – З опаловим кільцем забута, ні, Рука – уся не від щедрот! Ікону обіцяла Вам, мені Сьогодні ж вкрасти; хоч ківот! Готель у монастирськім омуті – Гул дзвін та захід сонця, ось – Блаженні, як чорниці, з дзвону, ті... – Ми гримнули, москальським, щось. Як Вам – гарнішати до старості – Клялася я, – кидала сіль; Як тричі – Ви у люті благості! – Червоним королем, в дій біль. Як голову мою стискали Ви, У млості кожен завиток, Як брошечка з емалі хисту мли, Губ холодила, мрій ляльок. Секунд любові трунку хлопця, чом Щокою, пестила... Бог зна... Ви у мені кохали хлопця ром, Вам до вподоби, я – весна.
|