|
Дим піднявся над містом і не зник. В вечірню далечинь покірно йшли вагони. Та раптом, промайнув, як квітка анемону В однім вікні дитячий наче лик. На віках тінь. Так схоже на корону Лежать кучері... Ледь стримала крик: Що мертвих піднімають наші стони, Так стало ясно в цю коротку мить. З тією дівчиною в темному вікні – Відінням райським в метушні вокзальній – Я, наче, бачилась не раз в своєму сні. Але ж чому вона так сповнена печалі? Чого шукав той силует біля вікна? Мабуть, на небесах їй щастя теж нема?
|