|
А ти думав – і я теж така є, Що забудеш мене серед дня, І що кинусь в мольбі – заридаю, – Під копита гнідого коня. А чи стану просити в чаклунок Чарів-вод на галузку мою, І пришлю тобі дивний дарунок – Ту духмяну хустину свою. Будь же проклятий. Серця свічадом Я лихої душі не торкнусь. Я клянусь тобі ангельським садом, На іконі явленній клянусь, І ночей наших пристрасним чадом – Я до тебе повік не вернусь...
|