|
Над світом вечірніх видінь Ми, діти, сьогодні царі. Довгаста спускається тінь, Горять за вікном ліхтарі, У залі високій темніє, Дзеркал терпеливість хистка... Не гаємо! Мить уже зріє! І хтось уже йде із кутка. Нас двоє над темним роялем Зігнулось, крок остраху чути. Закутані в маминій шалі, Бліднемо, важко дихнути. Подивимось, що там твориться У стані ворожої тьми? Темніші, ніж ранні їх лиця, – І знов переможцями ми! Нам, ланкам таємного, скритним, Духом в борні цій не впасти, Остання вже близиться битва, Час край владі темних покласти. Старших, ще й як, зневажаємо, Дні їх нудотні й прості... Знаємо, ой, скільки знаємо – Їм не пізнати й в житті!
|