|
Вас бачила тільки тричі, – Та чую Ваш голос скрізь. Бо перші слова, мов притчі, Пробили мене наскрізь. Ці збудження незнайомі, Як шум молодий листви. Ви – точно портрет в альбомі. – Не взнати мені, хто Ви. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Тут випадок – визначальний, Закрити пора альбом. О, ма́рмурний лобе! Тайна За цим непростим чолом! Послухайте, я правдива До виклику, до строки: Моя сонцесяйна грива Так Вашої жде руки. Мій дух – з непокори тема: Ми – душі, що з різних каст. І мій непідкупний демон Любити мені не дасть. – «Так що ж це було?» – Питання Розв’яже новий Суддя. Багато чого тут тайна, Не взнати і Вам – хто я.
|