|
Коли бабуня буду я – Либонь, за десять рочків ще, – Химерниця, вигадниця, – До пальчиків вся – вихорище! Юрко-внук, кучерявець мій, Гукне: «Рушницю дай!» І скарб я кину дорогий – Письмо, ти зачекай! В плач мати: «Рік три місяці, А що давай до рук!» А я їй: «Хай він біситься! По бабці і онук!» Юрко, моя дитиночко! З ребра мого створіннячко! Юруню мій, Юруню мій, Юр – сокіл-богатир! Коли бабуня буду я – Сивезна з люлькою карга! – І внучка в час опівночі До мене шурхне крадькома: «Порадьте ви, бабунечко, З сімох кого візьму?» – То я стрибну з ослінчика, І вихор я здійму! А мати: «Безсоромниця! До танцю і в труні!» А я: «Та добре зробиться По бабці, по мені!» Хто вдався вправний у танках, Той жвавий і на подушках, – Маринонько, Маринонько, Марина – синь-моря! «Зі скількома, бабуненько, Мінялись ви цілунками?» «Платила дань співанками, Збирала дань каблучками. Дарма щоб нічка – не згадать, Була бо кожна – рай!» «Та бабі перед Богом стать, Як стрінеш суд і край?» «Свистять шпаки, біліється Весна – бач, як буя... Скажу: – Так, рідний, – грішниця! Жила щаслива я! Ви ж, із гнізда голубоньки, Маринонько та Юронько, Землі моєї грудоньку, У вузлик заберіть».
|