|
На дошці аспідній писала – саме так, Як на листочках віял зблідлих – вітер, Як мушля на піску лишає знак, Ніж – на льоду́, на склі шукала літер Каблучкою, на стовбурах старих, І, в решті решт, – щоб стало всім відомо! – Що ти любимим є! – так, попри все, на гріх, Розписувалась – райдугою-словом. Як я хотіла, щоби кожен цвів Зі мною вічно! (Стільки б жив мій напис!) І потім як, у відчаї, без сил, Ім’я було закреслено – хрест-навхрест... Але, в руці підступного писця Затиснуте – моє ти серце жалиш! Незраджене! В каблучці – не з лиця! – Всередині – вцілієш на скрижалях.
|