|
Хотіла б бути хлопчиком я світлим, – О, так віки б долать! – За пурпуром твоїм в пилу – в плащі учнівськім Суворім прямувать. Твій подих животворний відчувати Крізь людство все рясне; В душі, у диханні твоїм сенс мати, Як вітром – плащ живе. Звитяжніше і від Царя Давида Чернь розсувать плечем. Від всіх образ, що принесе людина, Служить тобі плащем. Коли всіх інших учнів сон здолає, Боротися зі сном. Стать, як чернь схоче кинуть перший камінь, Вже не плащем – щитом! (Вірш не свавільно перестав, це певно! Ніж – стільки гостроти!) Й раніш від тебе – з усміхом натхненним – На вогнище зійти.
|