|
Я суть хлопчина твій світлоголовий – О, крізь часів дощі! За сивим пурпуром твоїм брести в суворім Учнівському плащі. Розпізнавати крізь людську тьму-тьмущу Твій животворний плач, Душею, диханням твоїм я сущий, Як повіванням – плащ. Непереможеним царем Давидом Звалити чернь плечем, Від всіх образ, усіх! (що й взятись ніде) – Спасти тебе плащем. Між учнями, що сплять, тим самим бути, Хто уві сні не спить. При першій спробі каменем жбурнути – Уже не плащ, а щит. Обірваний цей вірш не самотужки – Ніж гострий між долонь – І дерзновенно – першим, усміхнувшись, Зійти у твій вогонь.
|