Із циклу «Ici – Haut»Над скелею вороною Білий світанку рукав. Ногу неначе пристроїв, Насилу сюди закопав У землю радія, що перша Встала, у зорях вінець. Максе! Початок звершень – Присінок твій, рідний стілець! Пізніше, в полу’день найвищий, Під дзвони на шиях кіз, З горбика та на горбище, З брили та на хмароріз По трисаженим кріслах: – Тронам інших епох! – Максе! Приємно, дійсно, Лізти з тобою – Бог Знає куди! Так, види Завше, – тереновий тріск. З брили на піраміду, З риби на обеліск. А потім, вже на пологій Вишці – орли навкруг. Максе! Немов у Бога, Їсти у тебе з рук, Божих або ведмежих, Випереджаючих «дай», Рук дбайливих безмежно, За наш опалений край В ранах, у розбратах клятих, У вірі суцільній, в печі. Максе, я спала, як в брата, Схилившись на скелі-плечі! (Го’ри... Отак ото вго́рі Бачу, бо гарно видно, Місце: з нього два моря Аж по самісіньке дно Безодні ... два моря відразу! Дочки чужої пори, Хто вам два ока, як фразу, Отак піднесе з гори?)... Тільки тепер, у підпіллі, Бачу загасле, як вдох, Світло – мені так вільно Було в охопленні двох Рук твоїх... У зустрічних Царствах – небачених всіх, Максе, хотілося вічно Бути на грудях твоїх! * * *Вже ні травинок ніяких, Тиша, а не буревій... Максе! Не зможу так м’яко Спать, як на скелі твоїй!
|