|
А вчора в очі все дивився, Сьогодні – не підводить погляду. Ще вчора до птахів сидів, – Все жайворонки нині – ворони! Розумний ти, а я дурна, Живий, а я вже остовпіла. О, крик жінок усіх часів: «Мій милий, що тобі зробила?!» І сльози їй – вода, і кров – Вода, – в крові, в сльозах умилася! Не мати, мачуха – Любов: І не чекай від неї милості. Відвозять милих кораблі, Веде їх геть дорога біла... І стогін по усій землі «Мій милий, що тобі зробила?» Ще вчора у ногах лежав! Порівнював з китайською державою! Сьогодні руки розтулив, – Життя униз – копійкою іржавою! Дітовбивцею на суді Стою – чужа і несмілива. І в пеклі я тобі скажу: «Мій милий, що тобі зробила?» Спитаю ліжко я, стілець «За що терплю, за що бідую?» Пішов вже іншу цілувати – Почую відповідь простую. Жила в самому я вогні, А кинув – в степ заледенілий! Оце зробив ти для мене! Мій милий, що тобі – зробила? Вже знаю все – не супереч! Знов бачу все – вже не кохана! Де відступається Любов, Там підступає Смерть старанно Само – що дерево трясти! – Все ж яблуко впадає стигле... За все, за все мені пробач! Мій милий, – що тобі зробила!
|