|
Ще вчора в очі зазирав, А нині мітить в іншу сторону! Ще вчора птаха виглядав, А нині жайворонки – ворони! Нестяма я, розумний ти І ще живий, а я не встояла. О, зойк жінок на всі світи: «Мій милий, що тобі я скоїла?» І сльози їй – вода, і кров – Вода, – в крові, сльозами вмилася! Не мати, мачуха – Любов: Суда не ждіть, не ждіть і милості. Відвозять милих кораблі, Шляхи завжди їх непокоїли... І всюди стогін по землі: «Мій милий, що тобі я скоїла?!» Любив учора навіки! Рівняв з Китайською державою! Сьогодні впало із руки Життя – копійкою іржавою! Мов дітовбивця на суді Стою – немила і впокорена, Я буду в пеклі, і тоді: «Мій милий, що тобі я скоїла?!» Спитаю ліжко і стілець: «За що бідую?» – Чую відповідь: «Відцілував – і навпростець До смерті жінку іншу милувать». Привчив любити у вогні, Жбурнув у крижані розколини. От, що, любий, зробив мені, «Мій милий, що тобі я скоїла?!» Я знаю все – мовчи й сиди – Вже не коханка, не заручниця! Засадить Смерть свої сади Там, де Любов пішла – відступниця. Самі – що дерево трясти! – Впадуть плоди... тож будь впокоєний... – За все, за все мене прости, Мій милий, що тобі я скоїла!
|