|
Тому лиш вогнище немиле, Кому розлука – ремесло. Одною хвилею накрило, А другою кудись знесло. Невже в рабованому мреві Повзу я равликом слизьким – Та, що народжена у чреві Не материнськім, а морськім! Кусай собі, мій друже рідний, Мов яблуко – огром земний! Коли ти мовиш морю, відай – Це ти розказуєш мені. Подібно діві землекревній Не перехрестить дві руки Та дщерь, народжена у чреві Не материнськім, а морськім! Ні, не чекають наші діви Листів, не пишуть, сліз не ллють! Вони рибалити на диво Самі без волока підуть! Що ж то за влада у вогневі, – Я тим не поділюсь ні з ким, – Я, що народжена у чреві Не материнськім, а морськім. Ти скажеш в струмінь за кормою, Де грає барвами зоря: «Кохався я колись з морською! Морська пірнула у моря». Чи ти в кораловому древі З хвостом, у сяєві луски Дщерь, що народжена у чреві Не материнськім, а морськім!
|