|
Над Феодосією згас Навіки день оцей весняний. Малює тіні невблаганно Чудовий надвечір’я час. Бездумно я дивлюсь навкруг І, захлинаючись від туги, Іду самотня. Недолугі Мої тоненькі пліті рук. Іду вздовж генуезьких стін, Стрічаю вітру поцілунки, Шовкові плаття візерунки Колишуться навкруг колін. І скромний персня обідок, І крихітний – так щемно й жалко – Букетик із кількох фіалок, І біля скроні завиток... Іду вздовж кріпосних валів, У тузі вечора весняній. Зростають тіні невблаганно, І безнадія просить слів.
|