|
Царини наші царствено-багаті, про їх красу вам не розкажуть вірші: струмочки в них, дерева, поле, скати, у моху навіть вишеньки торішні. А ми обидві – феї та сусідки, і наші володіння – в темнім лісі. Ми лежимо в травичці та крізь гілки на білі хмарки любимо дивитись. Хоч феї ми, але великі досить! Дорослі ж двох дикунок бачать в нас. Що ясно нам – для них туманно зовсім: як і на все – на фей потрібен глаз! Нам дуже добре. Поки що у ліжку всі старші, і повітря літнє свіже, ми біжимо до себе. Там, у лісі – танцюй та грайся, палиці ріж, бийся! Та день пройшов, і знову феї – діти, біжать додому, й кроки все тихіші... Але цей світ і щастя в ньому жити – хіба передадуть дитячі вірші?
|