|
Продовгуватий обличчя овал, чорної розтруб сукні... Мила бабусю! Хто Вас цілував в губи пихаті й юні? Руки, що в залах палацу всякчас вальси Шопена грали... А по боках крижаного лиця локони, як спіралі. Погляд вимогливий, темний, прямий, честь берегти готовий. Юні жінки так не дивляться, ні! Юна бабусю, хто Ви? Скільки можливостей Ви віднесли, і неможливостей – в вічність, у ненажерливу прірву землі, полька двадцятирічна! Зірка загасла за кілька секунд, сумрак дедалі важчий... – Мила бабусю! – Жорстокий цей бунт в серці моїм – не від Вас чи?..
|