|
Трохи довгастий, точений овал, Одягу розтруби пишні... Юна бабусю! Хто Вам цілував Губи – погордливі вишні? Руки, що в залах палацу колись Вальси Шопена так грали... А вздовж обличчя блідого вились Локонів чорні спіралі. Погляд вимогливий, темний, прямий, До оборони готовий. Так ще дивитися спробуй, зумій! Юна бабусю, то хто Ви? Скільки можливостей з Вами пішли І не можливостей – лячно! – У невситиме провалля землі, Двадцятирічно полячко! День був невинним і вітряним був. Зорі темніли, згасали. Юна бабусю! Жорстокий цей бунт В серце – не Ви мені вклали?
|