|
Проходиш, на мене схожий, Очі потупивши вниз, Як я колись! Перехожий, Прислухайся, зупинись! Узнай – набравши травинок В букетик, де маків цвіт, Що звалась колись – Марина І скільки я мала літ. Не думай, що тут – могила, Що раптом з’явлюся, зла... Сміятись і я любила І стриматись не могла. Рум’янились мої щоки І кучерики вились... Я теж була, ясноокий! Не бійся і зупинись! Собі тут біля гробниці Ти ягідок назбирай – Від цвинтарної суниці Солодшої не шукай. Похмуро лише не стій ти І дуже сумним не будь. Подумай про мене світло – І легко мене забудь. Як сонце тінню мережить Піт на твоєму чолі... Нехай тебе не бентежить Мій голос із-під землі.
|