|
Я з викликом ношу його кільце! – У Вічності – жона, не по бумагах! Його вузьке, загострене лице, Неначе шпага. Безмовний рот, що кутиками вниз. І болісно-розкішні, горді брови. Трагічно у роду його злились Дві древні крові. Тонкий, як віти юних яворів. Чудові очі – марні і безмірні! – Під крилами розкинутості брів – Дві прірви. В його особі лицарям усім Я вірна – вам, хто помирав без страху! Такі – в фатальні грозові часи Складали станси – та ішли на плаху.
|