|
Іще один величний змах – Й заснули вії: Це тіло миле! О, цей прах Легкий, як пір’я! Робила що в тумані днів? В піснях чекала... Було зітхань багато в ній, А тіла – мало. Нелюдськи-милою була – Немов дрімала. Від янгола і від орла Вона щось мала. І спить, та ваблять день у день Сади Едему. Неначе спраглий до пісень Чекає демон. * * *А нас, що зналися колись – Як час збігає! – Вже й пам’ятник, що похиливсь, Не пригадає. Давно не діюча мітла, Схилились в шані До Музи Царського Села Хрести бур’янні.
|