|
Ви вміли легко, офіцери, Вриватися в дівочі сни. І шпори весело дзвеніли, І голоси, і голоси. І очі, що, мов діаманти, На серці вирізали слід. О юнаки, о генерали, О ваш перерваний політ. Своєю волею ви вперто Долали скелі і серця. Царями ви – на бойовищі. І на балу. І до кінця. Охороняє Бог вас, знали, І серце матері без міри. Колись ви – хлопчики, сьогодні ж – ви офіцери. І всі вершини – занизькими, І – ніжним найчерствіший хліб. О юнаки, о генерали Минулих літ, минулих літ. * * *І ось – на цій гравюрі давній Ваш образ ще живе, не зник. Знов бачу я, Тучков-четвертий, Ваш дивний лик. Ваш ніжний лик. Тендітна юнака фігура І ордени всі золоті. Я цілувала цю гравюру. Пішли всі сни. Пішли всі сни. О, як здається, ви любили, Рукою повною перснів ласкати коней ваших гриви І пестити волосся дів. У неймовірних перегонах Ви прожили короткий вік І ваші кучері шовкові Засипав сніг. Засипав сніг. Перемагали троє – сотні! І мертвий не вставав з землі. Ви були діти та герої, Ви все змогли. Ви все змогли. Такі зворушливі та юні. А близько вже розплати час. Але Фортуна була мати Для всіх для вас. Для всіх для вас. Перемагали і любили А все пройшло без вороття... Ви весело переходили У небуття. У небуття...
|