|
Ідеш, так на мене схожий. Очі – спрямовані вниз. ...Було, і я так гляділа. Почуй мене і зупинись. Збери тут для себе квіти, Від цього не буде зла. Читай: мене звали Мариною, І скільки на світі жила. Не думай, що тут могила, Злякаю із небуття. Я надто сміятись любила, Я надто любила життя. І рожевіло обличчя, І коси мої вились. Я теж була, перехожий! На хвильку хоч зупинись. Зірви вже для себе суницю На цвинтарі цьому між трав. Бо ягоди тут – найсолодші. Та, мабуть, ти цього не знав. Ти тільки не стій похмуро. Так, мій обірвався путь. Легко про мене подумай, Легко мене забудь. Як промінь тебе ласкає! Як сонце горить у вогні! Забудь мене, перехожий. Цього вже достатньо мені.
|