|
Наче повітря, волосся цілую? Очі – чи віяння вітру над ними? Губи – чи подих губами моїми? Не розпізнаю, та не розшифрую. Знаю лише: це блаженство епохи З епосом правлячим: струнним та диким, Раптом все спиниться... Швидко минає ця хмаронька вдиху... Друже! Все скінчиться в нас, – алілуя! Ви та кохання, – ніщо вже не дійсне. Та збереже моя темная пісня – Голос й волосся: лиш струни та струми.
|