|
Сьогодні тануло, сьогодні Стояла я біля вікна. Ум – тверезіший, груди вільні, І заспокоєна сповна. Чому, не знаю. Справді, мабуть, Душа стомилась до кінця, І брався в нехіть – досить слабо Рука тримала олівця. Я так простояла – в тумані – Далека від добра і зла, Мій палець тихо барабанив, Будив ледь чутні дзвони скла. Не краще і не згірш душею, Ніж перший зустрічний: ось цей, Калюжа в перламутрі, з неї Звід неба хлюпнув до очей, Ніж у німім польоті пташка І пес, якого чорт поніс. І навіть в злигоднях співачка Мене не довела до сліз. І забуття мистецтво миле Дісталося в душі межі. Чуття велике, і щосили, Сьогодні тануло в мені.
|