|
Щоб переповісти тобі... Віршем Не вийде – затісні вже рими й міри! Замало на такий болючий щем Всього Расіна й усього Шекспіра! “На болі незліченні – ліки літ... На сльози завжди знайдеться розрада...” Та ж був один у Федри – Іпполіт, І був – один Тезей у Аріадни! Ні берегів, ні меж моїй журбі! Й повідомляю, раптом збившись з ліку, Що ти віднині втілюєш собі Усіх у світі втрачених одвіку! Яких ще сподівань, коли тебе Жадаючи, болить мені повітря, І Наксосом зробивсь мені хребет, І кров – клепсидрою тортур повільних! Марнота марнувань! – вона в мені Давно без дня: безодня! Брешуть дати Без тебе марних календарних днів. Не Аріадна я – суцільна втрата! О, де хоч тінь твою перепинить? Небачений мій – так і не побачу! І чую, як дротами стугонить Ця туга, й до стовпа припавши, плачу.
|