|
Коли сніжинку – легкість незрівнянну, Що зіронькою падає з небес, Береш рукою – вмить сльозою тане, Ефір не вернеш – не чекай чудес. Чи, в чарах від прозорості медузи, Капризом рук торкнеш її єства, То полонянка, враз відчувши узи, Раптово зблідне й зразу – нежива. Коли в метеликах не бачиш мрію – Не диво у польоті, а земне – Де те вбрання? Облиш тепер надію, Лиш пил зорі на пальцях розімнеш. Метеликам, сніжинкам дай – з зірками, І не губи медузу на пісках, Не можна мрію мацати руками, Не можна мрію втримати в руках! Хисткій печалі, знаю я, не можна Сказати «Пристрасть будь! І пломеній!» Твоя любов помилка і порожнє, – Та без любові гинем. Чародій!
|