|
Коли сніжинку, що мов пух літає, Як зірочку, що впала, ти береш, Вона сльозинкою в долонях тане – Повітряність та легкість не вернеш. Захоплені прозорістю медузи, Її торкаємось капризом рук. Вона ж, як бранець, що попався в узи, Зблідніє раптом – і помре від мук. Шукаємо в метеликах-страждальцях, Що на вогонь летять, красу зірок. Де ж той наряд Від них на наших пальцях Зорею розфарбований пилок. Остав політ метеликам й сніжинкам І не губи медузу на пісках! Не можна мрій торкатися, мов жінки, Не можна мрії втримати в руках! Не може серце, що від смутку гине, Сказати: «Пристрасть! Розгортайся, дій!» Твої любовні страсті – це все хибне, Та гинемо без страсті. Чародій!
|