|
Коли сніжинка легко так літає, Мов зіронька, що впала із небес, Ковзне у руки й слізкою розтане, Тендітні крила їй не повернеш. І зачаровані прозорістю медузи, Її торкнемося капризом власних рук, Вона, мов полонений, схований у тузі, Раптово зблідне і помре від мук. Коли ж захочемо метеликів не в танці, Не мрію бачити, а тільки прах без сил: – Де їх наряд? – Від них на наших пальцях Зорею розфарбований лиш пил. Залиш політ метеликам з снігами, І не губи медузу на пісках: Не можна мрію нам хапать руками, Не можна і тримати у руках. Не говори минулому, що смуток Ти пристрасть і горіння. То ж шалій! Твоє кохання лиш помилок жмуток, Та без кохання гинем. Чародій.
|