|
О, той наш перший день, дитяче наше звірство, Млість і ковток божественної муті, Вся безтурботність рук і серця бузувірство, Що падало ядром – і яструбом – на груди. Тепер ось – тремтячи і від жалю, й від жару, Одне: завить, як вовк, припасти до ноги, Знітившись, зрозуміть – всю любострастю кару – Розпачливу любов і каторжність жаги.
|