|
– О, тільки будьте, благаю! – І я безсило Руки впустила й припала до них чолом. Так молода Стихія слухає Бога В полі якомусь, в годину темну й лиху. І на високу хвилю подиху в грудях Владна долоня спадає – наче з небес. Й тихі вуста припадають до вуст тремтливих. Так молоду Стихію слухає Бог.
|