|
Так у світі одвіку-віку й донині, І тепер, і знов Крадькома судилося безневинним Звідати любов. У калюжі оступайсь, на камінні Стиха ворожи, І пильнуй, чи йде – не твоя дружина – Чоловік чужий! Щастя вбоге! у всього світу в пастці! Без квартир, речей... Боже, це міське безталанне щастя Крадених ночей! – Чи не стежать? – біля кожної брами Цілуватись в кров... – Так росте під всіма дощами й вітрами Крадена любов.
|