|
Сіла на краєчок підвіконня. – Хто тут? – він тихесенько спитав. – Я прийшла. – Навіщо? – Я не знаю. – Пізно вже, дівча, а ти не спиш. Я побачила на небі місяць. Місяць і промінчик у вікні. У твоє віконце він впирався, – Ось чому, напевно, я прийшла. О, навіщо тебе звати Даниїлом? Все я бачу, як тебе шматує лев!
|