|
Знаю, помру на зорі! Хай на двох в одночас, чи на которій із двох – не вирішувать разом. О, якби можна, щоб двічі мій факел погас! Щоб на вечірній зорі і ранковій відразу. Кроком танцюючим йшла по землі я увіч з фартухом, повним троянд! – Паростка не порушив! Знаю, помру на зорі! – Яструбиную ніч Бог не пошле по мою лебединую душу. Ніжной рукой відхилю нецілований хрест, в щедреє небо з останнім привітом рвануся. Проріз зорі – відповідна усмішка і жест... – Я й в передсмертній німоті поетом лишуся!
|