|
Знаю, помру на зорі! Але з двох – на котрій, Разом з котрою із двох – не призначиш наказом! О, якби можна, щоб двічі мій факел горів, Й двічі потух – на світанку і ввечері зразу! Кроком легким по землі, як по небу, пройшла Із оберемком троянд, не пошкодивши жодну. Знаю, помру на зорі! Лебедина душа В ніч яструбину не може іти у безодню! Хрест цілувати відмовлюся я навідріз І до небес шарпонуся в останньому злеті. Проріз зорі – і у відповідь усміх-проріз... І в передсмертнім іканні зостанусь поетом!
|