|
Химерою життя бува, Більш за чекання бреше вам... Тремтінням жил в’яжи слова, Й життя впізнаєш ти: – Овва! Немов у житі: дзвін та ржа, (Лежиш у житі!) – жар один, Як вовча ягода – сто жал, Радій! Без упин. Не жур, мій друже, й не кори. Так причаровано всім нам. У сон скоріше занури, Нащо ж проспівав? До білої книги свого буття, В дику глину, що я знайшла, Тихо схиляю злам чола: Долоня – життя!
|