|
Ну й химерує лжа життьова! Правду мурує? З брехонь? – Овва! Жили вузлами в’яжи – це й є справжнє життя твоє. Ніби в житі лежиш: дзвін, плин. Все, небожителю, геть все – лжа! Вже і за жимолостю – сто жал – Тим і радій! – Жаль. Не жур мене, друже, і не кори нам зачаровано душ став. Отже, чоло в сон занури, бо ж – нащо співав? До білої книги твого німоття, до глини воль твоїх спроквола. покірно схиляю улам чола, бо ж долоня – життя.
|