5Порухи губ ловлю. Першим не став говорити. – Не любите? – Ні, люблю. – Не любите! – Вдосталь спитий, Стерзаний, зведений всім... Орлом озирнувся – чесно: – Помилуйте, це ваш дім? – Дім – в серці моїм. – Словесність! Любов – це і плоть, і кров. Напоєні кров’ю долі. Ви думаєте, любов – Балакати через столик? Зійтись на часинку там, Немов ті пани і дами? Любов означає... – Храм? Дитя, замініть на шрами На шрамах! – Під нагляд слуг І бражників? (Я, без звуку: «Любов означає лук Натягнутий: лук – розлука».) – Любовь – це зв’язок. А в нас Роти і життя – нарізно. (А я ж в сокровенний час Тобі – не зуроч! Та пізно. В той час на верху гори І пристрасті... Пам’ять – паром: Любов – це завжди дари У вогнище – всі задаром!) Щілина в мушлі сумна – Не усмішка. Губи білі. – І перш за все, це одна Постіль. – Ви прірва хотіли Сказати? – І пальців бій Вже стримати він не може. – Не гори зсувати... – Мій. Я вас розумію. Отже? * * *(Майдан, ешафот). Росте Бій барабанний у тиші. Він: – Їдьмо! – А я на те: Вмерти, надіюсь, простіше! Вже змучила суєта Рим, номерів і вокзалів. – Любов означає: життя. – По-іншому називали У древніх... – Отже? – За кут Хустинку ловлю, як рибу. – То їдьмо? – Який маршрут? Отрута, свинець – на вибір! І путь до смерті – легка! – Життя! – Полководцем римським Оглянув свої війська Розбиті. – Тоді простімось. 6– Я зовсім так не хотів. Не так. (Але потяг рушив! Хотіння – це справа тіл, Ми ж одне одному – душі Віднині...) І не сказав. (Так, в мить гірку розставання Жінкам ви, немов бокал, – Печальне право прощання...) Це марення? Щось не те? Я недочув, можливо? (Коханці, немов букет, Кривавую честь розриву Вручаєте...) По складах, Розбірливо: ви сказали – Проститися? (Так спада В хвилину жаги і шалу Хустина...) У цім бою Ви – Цезар. (О, випад наглий! Трофеєм – мені ж мою Назад повернути шпагу!) І далі: – Двічі вклонюсь, Бо вперше не перший, схоже, Іду на розрив. (Сміюсь.) – Ви це говорите кожній? (А світ захитався весь...) Помста і жест Ловеласа Гідні і роблять вам честь. Мені ж – відділяють м’ясо Від кістки. – Усміх. (Крізь сміх – Смерть. Бо померли хотіння. Хотіти – це справа тих, Ми ж одне одному – тіні...) Останній гвіздок – ні, гвинт – В труну свинцево-дубову. – Останнє прохання: ви... Ніколи, прошу, ні слова Про нас... нікому із... ну... Наступних. (Так стогнуть ноші Поранених – у весну!) – Так само і я вас прошу. А перстень на згадку? – Ні. (І погляд – бездонні версти В далі, відсутньо-сумні. Печать на серце – мій перстень, На руку твою... Із’їм! Без сцен!) – Чи варто спитати: А книгу тобі? – Як всім? Не треба зовсім писати. Книжок... Перша, як в шахи? Ну от, Мій хід – не буду втрачати. Нас навіть на ешафот Першими просять – до страти. (Сльози, зрадливі такі, – Як їх загнати у очі?! Ось-ось потечуть річки.) Побачите ви – не хочу! – Прошу, не треба дивитись!!! Гордо – очима Лечу в вишину. – Милий, ходімо, Ридати почну!
|