|
Сум за Вітчизною! Давно ото вже викрита морока! Мені це зовсім все одно, де доля змушує жорстока йти по дорозі кам’яній, брести із кошиком базарним в будинок, що мені чужий, як госпіталь або казарма. І турбуватись не резон, де буду себе відчувати самотнім левом, що в полон потрапив за залізні грати десь на далекій чужині; ведмедем білим без крижини; де не ужитися мені, де принижатись – все єдино. І вже тепер не спокушусь я мови рідної красою, все рівно – мовою якою мене не розуміють тут. Порожній і чужий мені всілякий храм, який зустріну... Но як побачу горобину, то серце – наче у вогні...
|