|
Моє кохання душу Вам не рве, І Ви не є герой мого роману. Земля з-під наших ніг не попливе, Бо я для Вас ніскільки не жадана. Ви можете торкати за живе, В сваволі грати у слова не стану. Не з’явиться рум’янець із давен – Той дотик рукавів – лише омана. Подобається бачити мені, Як іншу Ви стискаєте в обіймах. І Ви мене не спалите в вогні, Коли цілую іншого... не мій Ви. Моє ім’я не вимовите – ні! Вночі та вдень закохано-лелійно. Вінчальні нам не зазвучать пісні Під «Алілуя!» дивне, мелодійне. Тож дякують Вам серце і душа За те, що я пульсую в Ваших венах, Що любите... за спокій мій і шал, За нетривалі зустрічі шалені. За наші не-гуляння в споришах, За сонце не над нами те червлене, За те, що вечір інший прикрашав, І за чекання Ваші не на мене...
|