|
Люблю я, що моє вам не болить, Люблю я, що болить мені не ваше, Що під ногами в нас не сплине вмить Землі поверхня, лишиться назавше. Люблю я, бути тою, що смішить – Розпущеною, що не гра словами, В задусі хвилею не червоніть, Торкнувшися легенько рукавами. Люблю я ще, коли ви при мені Спокійно обіймаєте дівулю, Не зичите в пекельному вогні Горіти, коли я не вас цілую. Ім’я моє, те ніжне, ніжний мій, що ні Вночі ані удень вам не згадати – всує... Що у церковній тиші царині Для нас не заспівають: алілуйя! Подяка вам в душі моїй бринить За те, що ви мене – от знали б краще! – Так любите: за серце, котре спить, За зустрічі рідкі, невмисні радше, За місяць, що не буде нам світить, За сонце, сяє що, але не наше – За те – на жаль! – моє, що не болить, За те – на жаль! – що не болить і ваше!
|