|
Як добре, що не я для вас зоря, І добре те, що теж не ви – мій місяць, Що під ногами в двох тверда земля, Без опертя не пустить нас лишитись. Як добре, що не дбати можу я Як треба говорити чи дивитись, Що нас нам не шукати навмання, Зіткнувшись раптом, не зачервонітись. Те добре теж, що можна при мені Вам зовсім вільно іншу обіймати, І за цілунки іншому мої Мене в огонь не станете ви слати. Моє ім’я в любові, любий, ні, Не будете занадто поминати. Не буде, щоб у храму тишині Над нами многоліттю пролунати. І друг, і милий, дяка вам моя За те, що, хоч серцям і не відкритись, Ми любимо: не збурене спання, Між зір ми не шукаємо зустрітись, Не наша пара в світлі їх гуля, Не нам пекучим сонцем опалитись... І жаль, і любо: вам не я – зоря, І жаль, і любо: і не ви – мій місяць!
|