|
Мені не сумно, що не мною ви хворієте, і хвора я не вами. Земля мов долучається до гри і не сплива під нашими ногами. У награністі цій моїй смішній розбещеність – це тільки гра словами, щоб млість не огорнула у пітьмі від того, що торкнувлись рукавами. Подобається те, що при мені спокійно іншу зваблюєте всує, не зичите горіти у вогні мені за те, що я не вас цілую. Не марите ви мною уві сні, не згадуєте в день, ні в час безлуння, й над нами, у святковому вбранні, не пролунає в храмі: алилуя! Спасибі за приємності усі й за те, чого не сталось поміж нами. Завдячую я вам за спокій свій, за зустрічі вечірніми часами, за наші не-гуляння в час нічний, за сонце, не у нас над головами, – що хворі ви не мною, друже мій, за те, що хвора я, на жаль, не вами!
|