|
Хворієте, на жаль, не мною, ні. І я хворію теж, на жаль, не Вами. Тому хисткі підвалини земні Не зрушаться під нашими ногами. Не граюся, немов смішне дитя, Важливими словами, бо не можна. Нам не страшне задушливе биття П’янкої хвилі дотиків тривожних. І до вподоби те, що при мені В обійми Ваші лине інша юнка, І що не я в пекельному вогні Горітиму від Вашого цілунку. Що імені мого, мій ніжний, не Згадаєте ні з ким, ніколи – всує... Що в церкві – урочисте і сумне – Для нас не пролунає: Алілуя! Спасибі Вам – рукою, серцем теж, За те, що Ви, у горі та у щасті, Так любите: єством усім, без меж, За зустрічі призахідні нечасті, За наші не-прогулянки нічні, За те, що не збулося поміж нами, – Хворієте – на жаль! – не мною, ні. І я хворію теж – на жаль! – не Вами.
|